У ній розглядається вплив загальноприйнятих у світі систем оцінювання, що базуються на кількісних показниках, – на розвиток університетів, наукових установ і досліджень у Китаї. Але питання, які піднімає автор, наспкрці більш широке і стосується оцінювання науки в широкому сенсі та актуальне у глобальному масштабі.

Упродовж останніх десятиліть китайська система вищої освіти активно використовує метрики (кількість публікацій, індекси цитування, імпакт-фактори) як ключові інструменти оцінювання наукової діяльності. Це сприяло швидкому зростанню наукової продуктивності та підвищенню міжнародної видимості китайських університетів.

Разом із тим, названі показники перенесли рамки оцінювання і почали змінювати саму логіку академічної роботи, впливати на вибір тем досліджень і дослідницьких стратегій. Науковці тепер більш мотивовані надавати перевагу темам, які швидше дають публікаційний результат або відповідають вимогам високорейтингових журналів, навіть якщо це спотворює пріоритети довгострокових і міждисциплінарних досліджень. Це скорочує простір для ризикованих або інноваційних ідей.

Інституційні наслідки метрик-орієнтованого підходу також негативні: університети дедалі більше формують політику кадрового просування, фінансування та оцінювання ефективності на основі формалізованих показників. Це зручно з позицій стандартизації академічної діяльності, але суттєво зменшує роль якісної експертизої оцінки.

Проблема полягає не у використанні метрик як таких, а у їхній домінантній ролі. Кількісні показники мають значення наукових досліджень, але є їхнім супутником і не можуть підмінити ключових цілей та ідеалів академічної діяльності. Автор підкреслює необхідність відновлення балансу між вимірюваними кількісними результатами та більш широким академічним бачення, яке підтримує розвиток наукової системи та дослідницької культури.