Як розпізнати наукову дезінформацію і як мають діяти університети
На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Еллісар Геррес «Як «вакцинувати» студентів від наукової дезінформації, створеної штучним інтелектом». У ній розглядається проблема дезінформації, створеної генеративним штучним інтелектом, а також відповідь університетів на ці виклики, зокрема – розвиток критичного мислення і формування у студентів навичок оцінювання наукових тверджень.
Новий тип дезінформації відрізняється від попередніх форм фейкового контенту: раніше недостовірні матеріали часто містили очевидні помилки або упередженість, а ГШІ продукує тексти, цитування, пояснення та візуалізації, які виглядають професійно й переконливо. Такі матеріали можуть містити вигадані джерела, хибні посилання або неіснуючі дані, однак зовнішньо виглядають як надійний емпіричний стиль. І студентам дедалі складніше відрізняти достовірні наукові матеріали від «галюцинацій» ШІ.
Еллісар пропонує використовувати підхід, заснований на теорії «інокуляції» — психологічної моделі формування стійкості до маніпулятивної інформації. Йдеться про контрольоване ознайомлення студентів із прикладами дезінформації з подальшим аналізом та спростуванням використаних маніпулятивних прийомів. Авторка проводить аналогію з вакцинацією: попереднє зіткнення з «ослабленою» формою дезінформації допомагає сформувати здатність розпізнавати її в майбутньому.
Важливо розвивати наукову медіаграмотність як міждисциплінарну компетентність. Критичне оцінювання наукової інформації не повинно залишатися виключно завданням природничих дисциплін. Політичні науки, бізнес-освіта, літературознавство також можуть навчати студентів аналізувати способи представлення наукових тверджень у медіа, соціальних мережах та ШІ-системах. Студенти мають знати, як формується науковий консенсус, чому рекомендації можуть змінюватися з появою нових даних і чим наукова невизначеність відрізняється від недостовірності.
Ефективне навчання медіаграмотності потребує міждисциплінарної підготовки самих викладачів, значних витрат часу на розроблення спеціальних курсів і створення професійних спільнот для обміну досвідом. Не можна обмежуватись лише разовими тренінгами з медіаграмотності: короткі, але регулярні вправи з аналізу ШІ-контенту мають бути інтегровані в освітні програми протягом усього навчального процесу.
Університети не здатні повністю усунути ризики наукової дезінформації, однак можуть підготувати студентів до відповідального оцінювання наукових тверджень. Необхідна трансформація академічної грамотності, – наразі критичне мислення та здатність визначати наукові джерела стають не додатковими, а базовими складовими вищої освіти.